No-till в умовах Західної України. Інтерв’ю з Віталієм Макалюком.
Сьогодні за технологією No-till успішно обробляється понад 100 млн га земель по всьому світу. В масштабах планети це, звісно, не так і багато, але вже достатньо, щоб розуміти, що з Землею можна жити в гармонії, не виснажувати її необдуманим використанням, а ставитись дбайливо, зберігаючи одне з головних багатств людства. Наслідуючи природні процеси, технологія No-till робить ставку на мульчу, природне капілярне зрошення, біологічну активність макро- і мікроорганізмів, збереження органічних і мінеральних речовин недоторканними. Це, в свою чергу, веде до стійкості її ресурсів і стабільності землеробства в цілому.
ДОСЬЄ
Назва: ФГ Макалюк»
Місцезнаходження: с. Малий Карабчіїв Дунаєвецького району Хмельницької області
Створено: 2007 р.
Спеціалізація: рослинництво – вирощування озимої пшениці, озимого ріпаку, соняшнику, сої, кукурудзи, ярого ячменю за технологією No-till
Площа земель – 450 га
Впродовж останнього десятиліття технологія No-till набирала популярності й серед українських аграріїв. Першими на неї звернули увагу господарства, які мали проблеми із вологозабезпеченням і тому прагнули оптимізувати витрати та зменшити втрати ґрунтової вологи. Втім, як показує досвід, No-till можна з успіхом використовувати і в більш вологих регіонах України, не поступаючись при цьому в продуктивності господарствам, що дотримуються традиційної системи обробітку ґрунту.
Одним із господарств, яке вже понад 10 років працює за технологією прямої сівби, є ФГ «Макалюк», що розташоване в селі Малий Карабчіїв Дунаєвецького району Хмельницької області. В інтерв’ю з його керівником Віталієм Васильовичем Макалюком ми дізнавались про тонкощі використання No-till у цьому регіоні.
Агроном: Якою була основна причина переходу на технологію No-till і як ви до цього прийшли?
Віталій Макалюк: Зазвичай у нас починають цікавитись цією технологією, коли вже існує якась проблема або певним чином складаються обставини. Наприклад, кілька років поспіль спостерігається посуха, люди не встигають давати ради обробітку, втрачають вологу, починаються проблеми із сходами. Тоді шукають вихід.
До мене часто приїжджають колеги, розпитують про технологію, але я їм кажу, що це тільки до дощу, дощ піде – і ви знову зміните думку, адже задуматись про таку систему обробітку вас змусили певні обставини. Якби вас сюди привело розуміння, то результат був би іншим.
Від самого початку ця технологія була для нас цікавою, як і все нове. Втім, ми вирішили запровадити її не через економіку чи брак опадів. У нас і до цього були непогані результати щодо врожайності. Нас більше непокоїла відсутність у селі кваліфікованих кадрів, фахівців, які дійсно з душею ставляться до своєї справи, усвідомлюючи, що і для чого вони роблять.
Розуміючи, що ця технологія дасть нам можливість зменшити кількість працівників, з чим у майбутньому в нас могла виникнути проблема, а також спростить наші завдання, ми 12 років тому почали вивчати це питання більш глибоко.
На той час у Тернопільській області було господарство, яке вже працювало за технологією No-till, і ми з моїм колегою, який вже бував там раніше, поїхали до них за досвідом. Я розумів, що «нульова» технологія буде відрізнятись від традиційної. Щось, можливо, буде гірше, щось інакше, але не так, як зазвичай. Я був готовий багато чого прийняти, тільки б побачити, що воно працює. І коли ми вже під’їжджали, я попросив свого колегу: «Сергію, скажеш, коли почнуться їхні поля, щоб я подивився». Він у відповідь засміявся і сказав: «Так ми вже через них їдемо». А я дивлюсь навсібіч і не бачу жодної різниці. Ми зупинились, подивились, – це дійсно так. Я був готовий впасти на землю і просто вклонитись їй. Для мене це було переконанням і рушієм, щоб почати діяти.
Слід зазначити, що у нас була ще одна причина для переходу на пряму сівбу. Ми планували зайнятись виробництвом органічної продукції. Органічне вирощування – це відмова від традиційних добрив. Тому нам потрібно було покращити родючість, зробити так, щоб ґрунт більше працював сам. А технологія No-till – непоганий варіант для досягнення цієї мети.
На той час ми бачили перспективи в органічному виробництві й навіть почали вирощувати певні культури. Для цього відмовились від мінеральних добрив, перейшли на використання біологічних засобів захисту рослин. Втім, коли я стикнувся з питанням реалізації продукції, то зрозумів, що наш ринок ще не готовий до цього. В підсумку ми продавали органічну пшеницю за ціною звичайної другого класу. Тоді було прийнято рішення повернутись до звичайних культур.
А.: В Україні технологію No-till частіше можна зустріти в південних регіонах, де існує постійна проблема із посухою. Ваш регіон традиційно більш вологий. Ви не думали, що, відмовляючись від класичного обробітку, можете втратити у врожайності?
В. М.: Коли ми починали, то ще не думали про вологу, врожайність. Ми шукали шлях, щоб залишитись у цій справі за будь-яких умов. Іноді в нас виникали сумніви, що ця технологія нам підійде або що ми зможемо й надалі вирощувати всі наші культури. Втім, після побаченого в колег я почав розуміти, що люди, які раніше застерігали нас, мовляв, це не спрацює, просто не мали практики і достатнього досвіду.
Звісно, я не пропагую цю технологію, але для себе я остаточно прийняв рішення. Вже 11 років ми практикуємо No-till на своїх полях. І якщо комусь цікаво, то я залюбки розповів би, як краще діяти, щоб не проходити весь той шлях помилок, які робили ми.
Наприклад, однією з наших помилок на початку впровадження «нульового» обробітку були недостатньо підготовлені поля. Їх треба було ідеально вирівняти, адже пізніше такої змоги вже не буде. Деякі поля за весь цей час у нас так і не вирівнялись до того рівня, якого ми хотіли б.
Зараз у нас вже сформувалось таке правило, що, окрім техніки, яка працює на полі, туди більше ніхто не заїжджає – ні я, ні «КАМАЗ», ніхто. Ми застосовуємо лише три види техніки – сівалку, обприскувач і комбайн. Розвантаження продукції відбувається на краю поля.
Взагалі, щоб почати займатись No-till, потрібно вивчити це питання. Хтось, можливо, боїться зважитись на перший крок. Втім, зараз вже є багато прикладів успішного використання цієї технології в Україні. Є в кого перейняти досвід. Хтось більш правильно застосовує No-till, хтось менше. І наше господарство також не є еталоном в цьому плані. Але ми успішно її використовуємо. І це факт.
А.: З яких культур ви починали?
В. М.: В перший рік ми посіяли 300 га. Це були пшениця, ріпак і соя. На наступний рік вже почали всі поля засівати за No-till. Звісно, щось у нас виходило, щось, можливо, не дуже. Але це не проблеми технології. Це наші проблеми – зазвичай людський чинник. Сьогодні візуально наших помилок може бути і не видно сторонній людині, але вони ще є і кожного року ми намагаємось їх уникнути. Натомість з’являються нові, й так постійно – нескінченний процес.
В цілому те, що ми очікували від технології, ми отримали. Це вільний час і збереження ґрунту. Раніше у нас працювало близько сорока людей. Зараз залишилось 12.
Ми конкурентоспроможні, маємо сучасну техніку, час від часу щось оновлюємо. Тобто якийсь мінімум для себе маємо і вже хочеться попрацювати більше на користь села. Сьогодні ми ремонтуємо дороги, займаємось благоустроєм, намагаємось максимально піднімати орендну плату людям, надаємо послуги. До речі, люди часто просять нас засівати їхні наділи за нашою технологією і з використанням нашої техніки. А це говорить про те, що No-till має право на життя і на наших землях.
Зараз пригадую, як у перші роки впровадження No-till мені часто хотілось відмовитись від нововведення і повернути все назад. Вже на третій рік я сказав: все, мої нерви здали. У мене раніше все було нормально – для чого я собі створив усі ці проблеми? От зараз заїду, переорю все – і буду щасливий…
А.: Вам не вдавалось отримати бажану врожайність?
В. М.: Проблема була не у врожайності. Важко було у психологічному плані. Навесні подивишся – сусіди всі сіють, поля чисті, а в нас – страхіття: стерня, бур’яни. Ми не звикли такого бачити. Але я стримався і зовсім не жалкую. Якщо ми подивимось на землеробство у США, Канаді, то там на більшості площ використовують No-till. Це теж про щось говорить. Люди недаремно обрали цю технологію. От, наприклад, якщо порівняти витрати пального. Сьогодні ми використовуємо 25–28 л пального на гектар: сівба – 6–8 л/га, збирання – 13 л/га, захист 2–3 л/га. Решта логістика. У колег, з якими я спілкуюсь, ця цифра перевищує 80 л/га. Тобто більша у три рази. Крім того, зараз і зарплата не маленька, і амортизаційні витрати, і час на проведення всіх операцій, а це колосальні перевитрати.
А.: На яких культурах ви зупинились сьогодні?
В. М.: Ми використовуємо широкий набір культур: соняшник, кукурудзу, сою, озимий ріпак, озиму пшеницю, ячмінь, вику. Втім, кожного року є окремі нюанси. Наприклад, у нинішньому році ми не сіяли кукурудзу, хоча минулорічний врожай був чудовим. Це була для нас найбільш рентабельна культура. Але виникли проблеми з її реалізацією. Власної сушарки у нас немає, а елеватори були заповнені, бо врожай був непоганий у всіх. Крім того, в цьому році погодні умови складались не зовсім сприятливо. І я не був впевнений, чи наберемо ми необхідну суму температур, щоб культура встигла визріти.
Основною ж для нас залишається озима пшениця. Відколи ми працюємо, ця культура ніколи не була у нас збитковою.
А.: А як щодо врожайності? Були спад чи коливання?
В. М.: Коли ми почали займатись No-till, врожайність була стабільно середньою. Вона не стала меншою від тієї, яку ми отримували за класичної технології. У нас не було різких стрибків в цьому плані.
Багато хто думає, що після переходу на No-till врожайність перших 3–5 років буде нижчою. Але у нас такого не було. Головне – розумно підійти до цієї зміни системи, підібрати правильні сорти/гібриди, техніку, обрати культури, з яких варто розпочати і в яких ви впевнені.
Так, ми відмовились від цукрових буряків, бо вони потребують оранки. Але щодо інших культур падіння рівня врожайності не відмічалось. Найбільшою проблемою в перші роки було витримати психологічно. Та зрештою ми до цього звикли, зрозуміли, що тут потрібно трішки поміняти підхід – і все.
Спочатку, навесні, коли всі вже сіють, нам було страшно дивитись на наші поля. Ґрунт іще холодний, накопичення вологи велике, десь виїхали раніше в поле – і вже наробили помилок. Тоді ми зрозуміли, що навесні нам все-таки потрібно виходити в поле на кілька днів пізніше. І коли почали усвідомлювати всі ці моменти, у нас стало виходити краще.
Далі наша урожайність почала навіть трішки зростати. Наприклад, по сої ми завжди мали вищі врожаї, ніж у наших сусідів. Якщо в роки посухи наші колеги отримували врожай від 7 ц/га до 13 ц/га, то у нас найнижчий показник за ці роки був 16,5 ц/га. Це на окремих площах. В середньому ж ми збираємо в межах 25–35 ц/га сої. Є окремі поля, що дають 38–40 ц/га.
Звісно, потрібно розуміти: якщо сусіди вносять під пшеницю майже одну тонну добрив у фізичній фазі, а ми – 300–350 кг максимум, то я не можу претендувати на 100–120 ц/га. Але в мене й немає такої мети. Наша реальна врожайність пшениці залежно від року становить від 60 до 75 ц/га. Це теж досить пристойні результати.
По кукурудзі три роки тому ми зібрали найнижчий урожай – 76 ц/га. Це був дуже низький показник, і на наступний рік ми її вже не сіяли. Проблема була в тому, що коли наближався період збирання, пройшли затяжні дощі й кукурудза просто не встигла визріти. Ми отримали мінімальну рентабельність. В минулому ж році знову її посіяли і отримали прекрасну врожайність – 140 ц/га при вологості 18–22%. По ярому ячменю найнижча врожайність була 42 ц/га, максимально отримували 76 ц/га.
Взагалі, говорячи про врожайність, я не люблю спиратись на конкретні цифри. Адже кожен сам ставить для себе цілі й далі дивиться, влаштовує його результат чи ні. Я ніколи не намагався отримати просто максимальний урожай. Головне – це оптимізація витрат, рентабельність, вивільнення часу та збереження родючості ґрунту. Нам важливо, щоб всі процеси у ґрунті проходили природно, щоб там відбувалось накопичення органіки, гумусу.
Сьогодні до нас багато людей приїжджає переймати досвід. Я навіть вже знаю, коли це зазвичай відбувається. Я дуже часто приймав колег два роки тому, коли були великі посухи. Приїжджали й у цьому році, коли у багатьох сусідів все було затоплено від значних опадів. Тобто людям цікаво, коли вже є якась явна проблема. Якщо все добре, охочих впроваджувати нові підходи мало.
А.: Вирощування сидератів не практикуєте?
В. М.: Ні. Це потребує, знову ж таки, перегляду технології, потрібно заново себе налаштувати. Звісно, можна цим займатись, але у нас поки що все виходить і без сидератів.
А.: Побутує думка, що при переході на «нульову» технологію рівень забур’яненості зростає, оскільки з бур’янами вже не можна боротись агротехнічними засобами. Чи було так у вас?
В. М.: Певна річ, коли на полі не проводиться механічний обробіток, забур’яненість може зростати. Але для боротьби з цією проблемою у нас є гліфосат. Ми вносимо його зазвичай перед сівбою. Є поля, які звільняються дуже рано і плануються під весняний посів, в такому разі ми стараємось провести обробку до плодоношення бур’янів, щоб вони не сформували нове насіння. Втім, більшість полів ми обробляємо навесні. Тому що це все кошти. Навіщо проводити обробку восени, якщо навесні знову потрібно буде щось «підчищати». Так, десь у цьому є певні проблеми. Наприклад, на ранніх ярих культурах бувають роки, коли ми не можемо провести обробку навесні. Тоді ми застосовуємо страхові гербіциди вже по вегетації. Взагалі сьогодні, коли є така пропозиція різних технологій і препаратів, за правильного підходу можна вирішити будь-яку проблему.
В останні роки у нас збільшилась кількість хвоща польового. Це такий бур’ян, з яким оранкою ще десь можна поборотись. Але якщо ґрунт не обробляється, контролювати його важче. Особливо в посівах сої чи соняшнику. І хоча він не настільки сильно впливає на культуру, все ж таки проблема існує, особливо на ранніх стадіях розвитку.
В окремі роки у нас також виникали проблеми із гризунами. В такому разі ми виходимо і розкладаємо приманки. Бували роки, що нам доводилось по два-три рази проводити цей захід. Адже кормова база зберігається. Ми труїмо одних, а прибігають інші.
Без сумніву, знайти якусь проблему в цій технології можна. Вони є завжди і за будь-якої іншої технології. Але переваг і плюсів для нас однозначно більше. Тому на певні нюанси ми можемо закрити очі.
Буває, нам не завжди вдається витримати оптимальну глибину висіву, тому ми часто змінюємо її в бік збільшення. Наприклад, пшеницю зазвичай висівають на 2–3 см. Втім, беручи до уваги особливості нашої технології й те, що верхній шар ґрунту, де пройшла сівалка, швидко пересихає, ми намагаємось посіяти на 1–2 см глибше. Особливо на ярих культурах. Коли хтось може сіяти на 2–3, то ми сіємо на 4 см. Як тільки насіння проросте, далі в нього вже буде достатньо вологи.
А.: Яку техніку ви використовуєте для сівби?
В. М.: Спочатку ми купили зернову сівалку Semeato TDNG 420. Вона була не новою. Привезли її з Криму, де придбали в одному із холдингів, який вже розвалювався. Брали її під наш вітчизняний трактор ХТЗ. В перші роки сіяли нею пшеницю, ріпак і сою. Через два роки купили ще одну універсальну механічну сівалку і почали сіяти по «нулю» кукурудзу та соняшник. В цьому році ми її вже продали, оскільки придбали в компанії «Агромир» нову універсальну, але вже пневматичну сівалку Semeato SSM 35 VS, яка також здатна висівати всі культури. Вона забезпечує дещо кращу якість висіву, більш зручна і відповідає всім вимогам технології No-till. Одночасно з сівбою може вносити добрива. Обладнана дводисковим сошником, пластиковими бункерами для добрив та насіння, системою контролю висіву.
А.: Чи не виникає у вас проблем із зростанням шкодочинності хвороб? Адже велика кількість рослинних решток слугує їх резерватором.
В. М.: Ви зачепили цю тему, і я пригадав, що у нас є поле, де ми третій рік поспіль вирощуємо зернові колосові. Перший рік був ячмінь, далі два роки озима пшениця. Тобто порушення всіх наших землеробських канонів. Але ми сіяли вимушено. Так склались обставини, що минулого року в нас трохи змістились строки дозрівання сої. Пішли дощі, рослини продовжили свою вегетацію, і у нас не звільнялись площі під озиму пшеницю. Тому ми вирішили сіяти повторно пшеницю по пшениці. У нас є 200 га таких посівів – пшениця по пшениці чи пшениця по ячменю. Так, в цьому є певні ризики, але сказати, що це дійсно проблема, я не можу. Всі традиційні фунгіцидні обробки, які зазвичай проводять для захисту культури, виконують своє завдання. Додаткових обприскувань ми не проводимо.
Втім, тут є інший момент – стійкість сортів. Ми відмічаємо, що не всі сорти однаково реагують на збудників цих хвороб. Одні переносять їх краще, інші уражуються сильніше. Тож якщо ви відчуваєте, що у вас може бути така проблема на повторних посівах, тоді можна підбирати більш стійкі сорти на ці площі.
Взагалі по всіх культурах ми вирощуємо 2–3 сорти чи гібриди. Можна й більше, але це вже ускладнює процес догляду за ними. Та й треба вести серйозний облік. А наше завдання – навпаки, спростити роботу.
Наприклад, зараз ми вирощуємо ті сорти пшениці, які нас влаштовують у плані врожайності та якості. Раніше ми віддавали перевагу вітчизняним сортам. Чому – я поясню. Підприємства, що займаються виробництвом борошна, зацікавлені у пшениці, яка дає якість і білизну продукту. В цьому вітчизняні сорти мають перевагу. Іноземні дають клейковину до 30%, а от необхідну білизну, якої потребують млини, – ні. Тому кожен вибирає те, що йому підходить. На сьогодні ми зупинились на сортах, з якими у нас не буде проблем з реалізацією. Вирощуємо один вітчизняний сорт і два зарубіжних.
А.: А як із соломою, залишаєте на полі?
В. М.: Так. Забираємо лише солому ячменю в дуже обмежених кількостях для потреб наших пайовиків, оскільки люди тримають вдома тварин.
А.: Яку роль взагалі відіграє сівозміна у вашій технології?
В. М.: Ми розуміємо, що означає сівозміна з наукової точки зору. Але тут є нюанси. Сьогодні більшість господарств сіють в середньому 4–5 культур. Хтось, можливо, більше, хтось менше. Але всі обирають для себе найбільш цікаві та безпроблемні варіанти. І ми не є винятком. Тому, зрозуміло, що по науці не завжди все виходить. Бувають випадки, коли у нас соняшник вирощується по соняшнику чи пшениця по пшениці. Але якщо є така можливість, ми беремо до уваги цей чинник.
Взагалі мушу відмітити, що сьогодні роль сівозміни дещо втратила своє значення. З’явились нові технології та препарати, які дають змогу вирощувати певні культури повторно без суттєвого зниження ефективності. Ми відійшли від традиційного поняття, що таке попередник. За кордоном, в Європі часто не розуміють, що таке традиційна сівозміна. І теж якось справляються. Отримують високі врожаї.
Раніше, за Союзу, в нас усе це працювало. І підхід був продуманим. Дотримання сівозміни було спрямовано на те, щоб спростити технологію, зберегти ґрунти і не допустити їх деградації.
Звісно, якщо займатись ріпаком, то його можна розмістити тільки після пшениці або ячменю. Якщо сіяти пшеницю тільки після сої, то ти не завжди встигатимеш засівати всі площі. Щоб отримувати гарні врожаї пшениці, потрібно мати ріпак як попередник. Тому набір наших культур заганяє нас в певні рамки.
А.: Розкажіть детальніше про особливості вирощування пшениці у вашому господарстві.
В. М.: Для прикладу можемо розглянути варіант вирощування пшениці по пшениці. Після збору врожаю вся солома у нас залишається на полі. Інколи ми практикуємо внесення деструкторів. Раніше ми вносили їх одразу після збирання культури, як і рекомендує виробник. Але якщо відмічаються високі температури і засуха, то робити це було марною справою, оскільки ми їх не можемо заробити у ґрунт, тож система не працювала. Тому останнім часом ми зміщуємо внесення деструктора на більш пізній період, ближче до вересня, щоб уникнути негативного впливу високих літніх температур.
Десь за тиждень перед сівбою ми вносимо гліфосат, щоб знищити всі бур’яни та падалицю. Далі проводимо сівбу. Норма висіву залежить від строків, сорту, погодних умов, все як зазвичай. Втім, ми розуміємо, що, наприклад, за рекомендації висіву 4 млн насінин/га на виході ми отримаємо меншу густоту, ніж ті, хто сіє в оброблений ґрунт. Тому для нашої більшої впевненості ми дещо збільшуємо норму висіву в межах 10%.
Разом із сівбою вносимо добрива. Зазвичай це нітроамофоска в межах 80–100 кг/га у фізичній вазі. Восени більше нічого не робимо.
Навесні проводимо ранньовесняне підживлення аміачною селітрою – 100 кг/га. Останні два роки використовуємо також сульфат амонію. Вносимо 80 кг/га по мерзлоталому ґрунту. У друге підживлення даємо ще 100 кг/га аміачної селітри. Також для порівняння пробували вносити всю норму в перше підживлення, але це не дає того ефекту. Краще розбивати.
Далі проводимо захист. В цьому році ми обійшлись лише двома обробками. Перша – гербіцид + фунгіцид + регулятор росту і друга – фунгіцид + інсектицид. Третю обробку фунгіцидом провели лише на одному сорті, оскільки після затяжних дощів там дуже швидко проявились ураження хворобами. Він виявився менш стійким. Ця ситуація з ним повторюється вже другий рік поспіль.
Взагалі технологія догляду досить проста. Вона нічим не відрізняється від класичної. Єдине, чого я намагаюсь добитись, – це щоб кількість обробок за сезон не перевищувала двох-трьох. Чотири-п’ять нас не влаштовують. Я маю на увазі планових.
Щоб обмежитись такою кількістю, ми можемо певні обробки дещо зміщувати в часі. Я розумію, що, можливо, в чомусь ми будемо втрачати, але мене це влаштовує з тієї позиції, що ми не створюємо собі додаткового клопоту.
Бувають періоди, коли мені кажуть, що вже потрібно обробляти проти певної проблеми. Тоді я йду в поле і дивлюсь, стежу за ситуацією кожен день. І буває так, що проходить вже кілька днів, а ти бачиш, що ще обходишся без обробки. І думаєш: а я хотів робити це ще тиждень тому. Кожна обробка – це стресова ситуація для рослин. Тому ми підходимо до цього питання дуже зважено. Так, ми можемо це собі дозволити, оскільки маємо незначні площі посівів. В агрохолдингах такий підхід буде хибним. Можна просто потім не встигнути закрити всі площі й відтак втратити врожай.
Ми намагаємось максимально спростити технологію. Останнім часом я взагалі помічаю за собою, що вже значно менше часу проводжу в полі. Якщо колись я звідти не виходив, то в останні роки, буває, вже сумую за полями – не оглядаю їх щодня чи через день, а навідуюсь інтуїтивно. Настільки для нас вигідна ця технологія. І я вважаю, що це правильно. Тоді нам на довше вистачить нашого терпіння, здоров’я, ми менше будемо набирати кредитів тощо.
А.: Під яку врожайність закладається технологія?
В. М.: Ми не робимо ставку на конкретну цифру. Швидше дивимось, скільки можемо дозволити собі внести на поле в той чи інший рік. Якщо умови сприятливі, можемо щось додати, якщо ні – обмежитись меншим.
Середні затрати по всіх культурах у нас становлять 14–18 тис. грн/га. Я маю на увазі всі затрати з податками, орендною платою, логістикою і т. ін. Для прикладу: витрати на вирощування пшениці становлять близько 18 тис. грн/га. За таких витрат рентабельність культури починається із врожайності 45 ц/га. Ми в наших умовах отримуємо в середньому 65–70 ц/га. Тобто додаткові 20–25 ц/га – це вже прибуток. Якщо перевести врожай у кошти, це близько 12 тисяч грн/га, у відсотках – 70% рентабельності. Я вважаю, це дуже добре.
В цілому ж, якщо говорити про технологію No-till, то рано чи пізно, я думаю, багато аграріїв до цього прийдуть. Адже це правильний шлях. Це філософія, яка просто потребує певного часу для осмислення.
Спілкувався Сергій Кондратюк, журнал “Агроном”
Опубліковано в журналі “Агроном”, 2019
17.09.2019